UHEC Audio Collections

Michael Andrec: Okay, we're starting. So just for the recording, this is an oral history being recorded, interviewer Michael Andrec on July 26, 2024. Being... The interview is taking place at the Consistory Building of the Ukrainian Orthodox Church of the USA in Somerset, New Jersey. And again, just for the recording, could you state who you are?

Michael Serheev: My name is Michael Serhiiv. I'm Ukrainian, born in 1937 in Kyiv.

MA: Okay. So, Maybe we'll do this in a little different way than maybe is sort of the stereotypical... We won't start at the beginning of your life, let's start in the middle. Yeah, let's start when... When did you arrive in the United States?

MS: We arrived in 1949, September, Right after my birthday. Sorry. September 30th.

MA: Okay. What do you remember?

MS: We arrived, we didn't arrive in New York like most people at Ellis Island had to go get processed. Our boat went to Boston. We went right by the Statue of Liberty. where everybody was so happy to see it, and finally here in the United States. And when we arrived in Boston, then they put us on a train to go back to New York, and then we went to our sponsor in New Jersey that picked us up from the railroad station in New Jersey.

MA: And who, where, where was that sponsor?

MS: And that was, sponsor was pan Lysiuk, in a city that was called New Market, New Jersey, that later became Piscataway, New Jersey.

MA: Is this Kalenyk Lysiuk?

Different, a different Lesiuk?

MS: No.

Different Lysiuk. Я хочу пригадати його ім'я, але... Я знаю, що він приїхав в Америку у 20-х роках. Бо він був з України. А тоді, як Петлюра згубив то-то, то вони приїхали сюди. І його... Він мав gas station в той час, і маленьку робітничу, маленьку фабричку, де він робив так само. Дав моїй мамі працю, як ми приїхали.

MA: Яка там вулиця була? Це приблизно де в теперішньому Piscataway?

MS: Це було... Stelton Road. Stelton Road, і недалеко від історичного аеропорту тепер — Hadley Airport. І на тому перехресті, де його gas station була, то пана Лисюка сестра була. І її останнє було пані Гуцул. Вони мали фарму. Десь, може, дві милі від Лисюкової property.

MA: Ага. Що ви пам'ятаєте про цього Лисюка?

MS: Лисюк був дуже... Ми були... Пізніше, десь через місяць, розчаровані, що вони... Він організував якось ці мітинги комуністичної партії. Ми не могли повірити, що таке могло трапитися в Америці. І він нас притулив з українцем з першого дня, недалеко від... де він був, прізвище цього українця було Приходько. І Приходько приїхав в Америку ще перед тим, як комунізм навіть почався, в 1909 року. Пізніше приїхав з жінкою, і в нього було 10 синів і дочок. Всіх разом було десь 10, 9. І ми їх всіх потім зустріли. А дід то в своїй кімнаті ще мав, як він приїхав, фотографію царя Николи II. І так, тому ми, як ми дізналися про Лисюка, бо дід сказав, що він їде на комуністичний meeting. Бо йому сказали, дід нічого не знає, бо він виїхав ще в 1909 році, і ми всі сміялися, дідусь, хто тебе тут?

Ну і потім то все, ми в нього вже жили десь 6 чи 7 місяців, може менше, я думаю, Бо ми потім, я вам розкажу далі, ми зустріли його, всіх його жінку зустріли і всіх його дітей. Наприклад, я потім, як уже я мав почати йти в high school, то я, оказується, був його внук, і він був в моїй клясі. у Metuchen High School в Metuchen, New Jersey. А перед тим, що було, бо Ганусін батько тоді, так само працював у Лисюка.

MA: Гануся — це ваша сестра? Just for the recording...

MS: Ну так, а моя сестра тоді їй було в '49, десь рік з половиною, рік маленька, знаєте. Ну і зразу, що було, щоб їздити на роботу, зразу треба було в Америці авто. Ну і купили з 36-го року Ford за 150 доларів. Мусіли виплачувати. І треба було ще підремонтувати, щоб він був, так як кажуть, road worthy. І...

Поки вони його підремонтували, то я, як з України ми їхали, в 43-му році виїхали з України, то я речі поставили на грузовика, і наша дорога почала йти, то я завжди сидів у кабіні з мамою, де був той, що веде грузовика їм. І я дивився цілий час, скільки ми їхали під час переїжджання. Німці нас загрузили на ті троки. Був український шофер, бо вони не могли тоді вживати тих. І ми... Я сидів, дивився, мені було цікаво, що він робить, як він переключає скорости і то все. І до того дійшло, що як вони лишили те авто в Америці вже. Мені було 11 років в той час.

І я тоді... вони на роботі, а в діда була кусок нічого собі property, бо він був в той час уже retired, значить, у відпущений з роботи, не працював. А він був... М'ясо... По-англійськи він був butcher. І ще його truck, він мав panel truck, де він розвозив потім людям закази м'яса і ріжні це, і свинину. І він мав шанду велику, де він це все цих вирощував свиней і мав коня ще в тому, і той truck. А я посадив маленьку Ганусю і мою сестру Ольгу в той наш Ford, що батьки купили, і застартував його. І я їх возив по дідової property, місцях. І там був маленький місток, де треба було переїжджати, то я переїжджав через місток і далі то возив. А дід то побачив. Нічого не казав, що я їжджу, але побачив, дивився, дивився.

І в нього ще були customers, що він мав. І він мене один день покликав, каже, "ходи, я тобі щось покажу." Ми пішли в ту barn, що була у нього, і там висіла ця здоровений кабан. Але перед тим, що він його повісив туди, то він мені показав, ходи, він взяв великий молот, І бахнув того кабана по голові. Я ще такого не бачив. Впав кабан. Він його підняв вгору, бо в нього було це все зроблене. Показав, як він витягнув ті кішки і то все. Потім в нього була така ванна, bath. І як він підробив, що там під нею був вогонь. підогрів цей, щоб шкуру зняти добре, то він його туди поставив в ту гарячу воду, а тоді ж зняв шкуру, все то я бачив, а тоді порізав, і в нього була на дворі така, як шанда, де він тримав це м'ясо, і лід, де вони йому привозили великими кусками, де вони нарізали цей лід, на озері під час зими, але вона була інсульована, ця шанда, і тримала той лід. І він тримав це м'ясо, а тоді розвозив customers.

І от після того, як він то все показав мені, десь пару днів після того, сказав, збирайся, бо в мене є customers, і ти будеш їхати. Посадив мене, подушечку під сидень, застартував я той його panel truck і ми виїхали. "А я тобі буду говорити, що як червоне світло або жовте, то значить ти мусиш припинити скорість, як червоне ти мусиш обов'язково стати." І от ми їдемо, Він мені каже, друг, я чую, навпроти їде поліція. Я вже знав, бо це було спеціальне авто. І він трубить, бо він знає його truck. І ми махаємо, він нам махає. А я собі подумав, "Oце так. Зараз за нами поїде поліція. Як я? Що це буде?" Ну, не поїхав. Ми далі їдемо.

Приїхали десь 5 миль від його хати, він скинув своє цей, знов я сів, їду назад, а в нього truck закипіла вода. Ну і ми мусили стати. Дід з собою вже мав воду, бо він знав, що вона тече. І встали з боку, і він тоді добавив води. Але він мені сказав, що, каже, "як вода, як то закипить так, то не дай Боже ти спиниш мотор і додаси ту воду, бо ти як застартуєш, і та вода холодом на той гарячий мотор піде, то трісне." Все розказав, то він каже, "ми будемо помаленьку додавати, але мотор буде робити, бо та помпа тоді помаленьку і все буде гаразд." І так ми зробили. Посиділи десь 20 мінут, поки наділи, і приїхали знову додому, я їхав.

MA: І хочу це розуміти, точно це не ваш дід, це був цей Приходько?

MS: Ну, Приходько. "Дід" ми називали. "Діду, що ви робите?" А дід був, ми потім узнали, що він уже, його розум щось йому говорив. Як десь в нього був ще кіт, і як кіт десь зник, то він уже всіх сказав, "що ви з моїм котом зробили?" А своїй жінці, бо в нього була тоді ще фарма, і він мав корови на тих прапортях, що ми не знали, навіть не бачили, бо вже та фарма не була в нього. І він свою жінку обвинувачував, що вона отруїла корови. І з того вона мусила окремо жити зі своїм старшим сином. А йому вже тоді було десь 50 чи б не 60 років. Старшому сину.

MA: То це було в Piscataway?

MS: Це було в Piscataway, що ще називався тоді New Market. Ну і... Тому ми не хотіли, то був наш sponsor, ми знаємо, що він втій комуністично... але після того дід перестав туди їздити. Я кажу, "діду, ви нічого не знаєте про то, чого вам туди їхати?" Ну і до нас приходило так само FBI десь через місяць чи через два, як ми в Америку приїхали. Ми потім дізналися, там хтось доказував, і то був сміх, що ми комуністи. Знаєте, то вони прийшли, вели [unintelligible], потім приїхали, через місяць сміялися всі, що якусь... Отаке тоді діялося.

Ну і там був ще через дорогу, де Лисюк був, то там була така мурована sign-а, напис «Нова Україна». І там був український адвокат, що був українець, але він вже мав свій цей... Він тоже всім українцям помагав. Ну, а потім ми зустріли дуже скоро других людей, так як там дідова, син був одружений, та дружина була полька, то вона так само жила. І нам почали привозити, так як мені і другим, одежу, все таке.

Потім ми дізналися, що церква є тут українська, у South Plainfield, New Jersey, що я дуже... Бо дід жив на границі South Plainfield і Newmarket. Тому ми... Потім люди в священник узнав, він приїхав, і він зголосився, що він буде давати нам англійську мову лекції. І в нього був син і дочка. Син був трошки старший, ніж я. І потім зробили, що я прислужував в церкві, як уже вони мене пізнали. І священик уже був роджений в Америці, але по-українськи говорив і його жінка. І він всім тим емігрантам, що другі люди приїхали, так як ми з DP Camps, то він їм допоміг дістати, так як він дістав для Ганусиного батька, моєї сестри, license. Дістав мамі мої license, driver's license. Всім там українцям, що були в околиці цих міст, він дістав їм, допоміг дістати їм license.

MA: Пам'ятаєте, як він називав...?

MS: Перфета. Його ім'я було Перфета, владика. Він був дуже... Ті всі люди, що його церква була, то всі люди, що приїхали в 20-х роках в Америку. Там була ще пані Шаричка, вона в South Plainfield-і жила, дуже була в українській роботі, щоб ми дивилися за другими людьми, щоб ми приїхали як якусь допомогу, то вона почала з того всього.

І ми жили у діда. До того... Потім прийшло до того, що десь шість місяців після того з дідом вже була проблема, бо він... Кіт десь не прийшов три дні, а він ходить, каже, "Що ви тут? Отруїли кота мого." І ми зразу знали, що нам треба друге помешкання.

І ми познайомилися якось випадково з людьми, що приїхали з Білорусії у 20-х роках. І ті білоруси нам показали, що... Сама жінка, та пані, вони мали business великий, великий, десь коли Somerville, New Jersey. Ресторан вона мала. І вона нас зустріла, і в той час вона будувала у Нью-Маркеті великий property, закупила і вибудувала будинки. Cape Cods такі, знаєте, що лишили... Були сходи зроблені, але кімнат там не було. То ми потім... Вона дивилася і каже, "Слухайте, я вас можу посадити..." В неї була така коло річки там, там, де її property були. І то недалеко від діда, десь 3-4 мілі, де ми були з дідом, жили.

І вона сказала, "Знаєте що, в мене є переходна хата, поки ті хати збудуються, ваша хата, а ви можете зараз уже вибрати, де ви хочете з тих хат, що я будую, яку або що. Aбо нову я вам збудую в другому місці, або в цьому ж самому місці тільки цей." І прийшла і каже, "Знаєте, я візьму chance вам. Mortgage буде... Хата буде коштувати сім з половиною тисяч. Зовсім нова хата, королівська. Ви будете там, вона дуже скоро, мабуть, через місяць, Як виберете хату, ви в'їдете у неї." О, [unintelligible] вона подивилась, її тато працює, мама мала роботу 20 в місяць, і вона підписала mortgage.

І як ми виїхали від діда, то дід приїхав туди, в переходну хату, каже, "як же ж ви так виїхали?" Каже, "Хоч би взяли і оставили мені бейбочку свою." Оставили з плачом, з сльозом. "Та ви що, діду, як же ж ми могли б оставити вам?" [laughs] Діду вже був би... Ніхто з його родини не міг з ним жити. Слава Богу, він мав пенсію і все то. Вони прямо не вірили, як сказали, що я їздив з дідом туди.

MA: А ви пам'ятаєте чи прізвище цих білорусів?

MS: Білоруси -- пані Мітєж. А я пригадаю... Я знаю, що вони називали Мітєж. І вона мала, пані Мітєж, ці білоруси... Пані Кашинська була та, що продавала. Що ті хати будувала, вибачайте. І воно, то була пані Кашинська. А ті білоруси, що чоловік і жінка, що нас познайомили з нею, то то були Мітєж. І вона, пані Мітєжка, і пан, вони мали трьох синів, і всі три були в Другої світової війни. Двох було вбито, а один прийшов, і він одружився, теж жив в неї... був одружений із... Вона була nurse. А він приїхав з війни. І вони уже старші. Його мама, цього сина, що повернувся з війни, і батько, то вони вже були старші люди, так як бабуня наша.

MA: Продавала що?

MS: Але дуже гарне в нас все. Дітям нам завжди запрошували, щоб television якраз тоді почався, щоб ми дивилися. То ми там стріли сусідів були. Тоді коло нашої хати була родина польська, але вони всі були тут роджені вже. І як вони почули, що ми з України, то вони нас запрошували і Гануся всіх на television, і мою другу сестру. І ми ті комбойські фільми дивилися Hopalong Cassidy, [laughs, unintelligible].

MA: Вертаючись до New Market, до цієї... Там, де була нова Україна, ще багато українців було там?

MS: Пані Беліменко жила там. Її дочка, що співає у хорі, і вона одружила, Валя Беліменко була. А одружилася вона потім...

MA: З Сизоненком?

MS: — З Сизоненком. Є. То вони якраз такі... Він був... Це була на corner-і ця sign-а. І зразу вуличка була, і їхня хата, де вони були, з правого боку. А він був з лівого, мав свою sign-у, що він lawyer. Здається, був... Я вже не знаю, чи Дембицький, чи щось таке. Але знаю, що український... багатьом поміг, якщо справи треба було.

MA: Ще були такі з тих старих імігрантів, що тут жили, чи ні?

MS: Ну, був... Були... Ну, крім цього дідуся. Дідуся. Ну, Шаричка була в 20-х роках. Ті Гуцули, що були родичі з Лисюком. Ці дві родини, то я знаю.

Ну, а потім, як ми вже хату цю дістали, то був знову українець. Він був... мав ресторан і мав bar там. Його син, оказується, був в FBI, але український. Nick's.Так і називалося його business, Nick's Grove. А він був так само, так як Шарички, і в нього було такі property, а ми не знали перший рік, аж поки літо прийшло на другий рік. І вдругу в Nick's Grove великий пікнік. Всі українці, і нові, і ті, що в 20-х років приїхали, це було кожний рік там у цього Nick's Grove. А він був, як тільки з нашої вулиці [unintelligible], тоді в New Market-і, на головну вулицю, і тут зразу цей Nick's Grove, з цього боку білоруси ті були. Ну і вони приходили на цей пікнік, бо так, як наші люди, знаєте.

Ну і потім ми зразу приїхали сюди в Somerset, бабуня... О, Несенюків ми зразу... Бабуня знала Несенюка, як Несенюк був у Києві ще студентом, то вона його знала. От що.

MA: Тоді переїхали в Somerset, чи ви ще були...?

MS: Ну, як ми в церкву приходили, тоді була вже... Вже Мстислав був тоді там, і Українське Село ж тут. Все це було. О, ще були, що з нами приїхали в Америку, були... Як він... Вони зразу... Несенюк був перший, а їхня хата була на тій самій вулиці Пріська Паловна, і в них дітей не було. А він був в армії совєтській. Тоді танкіст, в танку. От що. Він був в тій великій проти німців битві.

І всі, так як і тато, працювали у steel company на New Market Road. Зразу коли озера, там New Market Pond був. І Harris Steel Company. Великі мости вони там складали, і там всі українці майже, так як Стебельський, що був в Irving..., жили в Newark-у, і ті люди, що заклали Чорноморську Січ, де Стебельський мав. Він у Ford-а потім працював. Літом він мав... заснували... Він був... перебрав український Sport Club "Sitch". То був... О, пан Зоря і та Пріська Павловна з Полтави вони були, що коло Несенюків жили.

Ну і потім той ще був, Бесонів. Бабуня приїжджала, бо вона знала тоже пані Бесонів, на тій же самій вулиці, що там була. І так ми... А потім був ще такий, ми зустріли Захарчука, Володя Захарчук. Був його батько. Мама померла вже тут в Нью-Маркеті, а він мав хату. Що Захарчук робив, він як приїхав, а вони були Захарчука родина, вони попали в той, не в Авшвіц, а другий концентраційний табір. Але вижили той табір в Німеччині, І так як Захарчуковий брат його батька, Захарчука старший, то в нього був молодший брат, що був майже того віку, як Володя, що йому було вже в той час, Володі, майже 20 років.

MA: — Який це Володя?

MS: — Захарчук. 20 років. І Женік, то то був його uncle, майже той самий вік. Бо то був брат Захарчукового, батька брат мав цього хлопця, то то was his uncle. І вони попали... їх визволила американська армія, той концентраційний camp. Здається, Бухлауер чи щось таке називалося. Але як їх визволили, то вони вже були такого віку, їх американці взяли прямо в армію. І вони були в Німеччині у MP, Military Police, він і Женю. Так вони їздили по всій Німеччині, там, помагали українцям. І тому вони приїхали в Америку в 47-му році. Ми приїхали в 49-му. Другі люди приїхали в 50-х, 51-х, 52-х поки він не приїхав. А він в 47-му вже був в Америці, і ми пізналися з ним, і він нам дуже поміг в той час, бо він приїхав вже отпущений з армії.

І він мав гроші в той час, і він купив десь п'ять, так як на аукціоні ціх продавали великі ці двох з половиною ton військові грузовики. Із тих грузовиків він зробив з п'ятях двох добрих. І вони почали у Dunellen-і, що є рядом з Нью-Маркетом, Там, де поїзд їхав, вони рішили тут поставити залізницю, щоб не кожен раз ці на Washington Avenue, щоб не піднімалися кожен раз, як трафік і поїзд їде, то зразу спускали. Вони сказали, давай ми ці rails-и піднімемо вгору і зробимо міст там, щоб авто під низ, а на горі були залізниця. І почали, сказали, що треба землю тепер навозити. І Захарчук дістав ось цей project, тими троками возив 20 доларів на годину, в той час були добрі гроші. І він то все навозив, в нього були гроші, він другі бізнеси мав, і він всім помагав. І потім забрали зразу, як він в 1947-му приїхав, бізнес почав.

Забрали їх у Корейську війну. Його і Женіка. Женік приїхав з того всього, війну, з Кореї. Він як побачив, як китайці, вони вбивали їх. Так, що вже зброя червона, не можна навіть стріляти. Настріляли всі. То його так подіяло на... його це, що він мусив бути в госпіталі. Цілий час у Veteran's мусили це. І потім так було, що Володя вже мав гроші.

Після того, як він кінчив той project в Dunellen-і, що то воду, він поїхав, набрав інженерів і поїхав в Детройт і дістав контракт там, майже в 56-му році контракт, гайвей вони робили. Але, каже, що сталося, що таких інженерів багато було з них алкоголіків, і там вони такий job зробили, що через рік вони прийшли, кажуть, "дивіться, це ваша робота, це гайвей," все це, або діри зробилися по цих дорогах. То він збанкротував, ледве втік з новим троком туди, втік назад, в New Jersey, Захарчук. І почав щось інше після того. Але такі часи були, що люди робили, значить, були в Кореї, в Німеччину їхали, і попали знову в military, їх забрали. Слава Богу, живі приїхали, от що.

MA: — Де ви до школи ходили?

MS: — Я ходив, в нас так. Школа була поділена, що як почалася, до восьмої класи ходили у Нью-Маркет. А Нью-Маркет була farm community в той час. Тому вони і не думали про high school. Ми кінчили цю New Market School, були дуже добрі вчителі там. Як кінчили, то New Market був поділений в той час на майже чотири частини, дивлячись, де ви жили у New Market-і. Ми були дуже близько коло тих, де потяг їхав. Якщо ви по цьому боці, в другому, через ці... то ви в Dunellen. Та ми б могли пішки йти в Dunellen.

Нас мусили возити 15 миль у Metuchen-і, бо ми на другий бік цих рельсів жили. І кожного ранку ми мусили чекати на автобус. Якщо ви спізнилися, і ви не попали в школу в той день, бо автобус мусив їхати. А другі люди йшли, що жили далі більше туди, до річки Raritan. То вони в New Brunswick ходили. Там була ще приватня школа. Ті люди слали, що мали гроші в Saint Peter's. Тоже вона була в New Brunswick-у. А друга школа була... люди, що були коло Middlesex, то йшли в Bound Brook в школу. От що.

Ми мусили їхати аж у Metuchen, New Jersy. І там я кінчив high school. В Меточині, там був цей Приходьковий син, він жив в Metuchen-і, і його тітка там була, Anna, дідова. Чудова ж! Вона була в цьому, в emergency, ambulance driver. І вона завжди була шкільна nurse-ка, і то Ann Приходько. То її тоже, Приходько.

MA: Були якісь складнощі щодо мови?

Чи тому, що ви не були рочені в Америці?

MS: Нам помогло те, що Перфета нам допоміг дуже. Він мене навіть зробив, що я з його сином почав потім прислужувати в церкві. О, і як була колекція грошей, то приносили туди до нас. Він сказав, кожний дістає по 50 центів, що ви прислужували, отдали отцеві. Той час ми пішли в кіно with matinee, так, як вони кажуть, разом з тим, 25 центів.

Так, що ми якось мову ми впізнали зразу. Гануся то ще ходила в той... Так і послали її в kindergarten. А вона по-українськи тільки говорить, знаєте? Через місяць вона вже по-англійськи говорить.

MA: У Metuchen, ви зається...

MS: Я грав в спорті там. Я був на cross-country, я бігав. Я в футбол грав. Потім я мусив покинуть, бо мої... Що було, це не так, як тепер діти. В той час ми їхали... Нас автобус привіз у школу, школа кінчилася, сіли знов в автобус, їдуть додому. Як додому їхати, як я записався у футбол? Я і другі американці, що були з Нью-Маркеті, теж. Нас було десь п'ять з Нью-Маркеті, що пішли в спорт. І practice. Довго, вже майже смиркає. О, а ми мусимо hitch-hike до... 15 миль back to New Market. Що робити? І то кожного дня. А та, часом буває, що десь батьки хтось підуть. Але батьки працюють час. Вони самі їдуть додому. Поки ми приїдемо, то ми вже такі tired після тих футбольних, що коли homework робити? О, то було трохи це.

А тепер що діти мають? Вони пішли в школу, там practice, ті автобуси забрали тих дітей, що не остаються, ніякий спорт, поїхали, а тут другий bus чекає, поки всі ці practice кінчилися, і вас возить, де вам треба. Але то ми вже потім коледжі покінчали, як це все прийшло в Америці. А тоді то то їм... нас було... добре, що ми... То було неможливо, ці practice і то все.

MA: Так, що в Metuchen-і ще були українці якісь?

Чапленки здається були в Metuchen, чи Кедровський?

MS: О, так, Кедровський був. Я возив бабуню туди вперше, як я вже дістав license. Але перед тим, то ми приїжджали на weekend туди, і Ганусін тато нас підвозив туди, і вони мали добрі. Бо дивіться, Кедровський з України, а він знайшов українку, що родилася тут в Америці. Українка, що знала українську мову вже, хоч вона тут родилася в той час. І мали сина. І він був старший за мене, то він був, може, на два, найбільше три роки... Але я його бачив щодня у своїй high school, у цій Metuchen-і. І це майже була одна родина, крім Приходько, що тільки той же син, він не міг говорити по-українськи, але всі знали, що він є українець тоді на часі, хоч він всі так дивились.

MA: Про Кедровського ви говорите?

MS: Ну а я зараз говорю про Приходька, що я потім розказав, як мене товариша, я кажу, "Слухай, his grandfather came from the same country, right?" От що, то то було приємно розказати другим американцям, хто ми є.

MA: Чи ви щось пам'ятаєте про Кедровського Володимира?

MS: Ну а я пам'ятаю Кедровського, що він був якось у собі. Він завжди... Він був, мовчазливий. Я ніколи не бачив, щоб він якось це... He would do something, but very quietly, you know, he wasn't vocal of things that... There's a lot of things that was said about him, but if you didn't know him, if you weren't in his class, he wasn't talking to anybody, you know. So I never seen him, but I did notice that he had a girlfriend and he, both of them were stuck together. And then in every yearbook, they would write about that.

MA: This is George Kedrowsky.

MS: This is, yeah.

MA: Do you remember anything about his father, Volodymyr?

MS: Oh yeah, because I remember they used to talk about Голос Америки, how he got the job, що він приїхав, he was in government, and when він приїхав у 20-х роках. Він приїхав разом з Марголіном, що при Петюрі був міністром finance. Мaрголiн, що був жидівського походження. І вони разом попали в State Department. І Мaрголiн, і він. І була різна розмова про Україну в ті часи в 22-му. Все згадували тих людей, що там бабуня знала, і що в Кедровській. То було дуже цікаво для обох побачиться. І вони були... amazed, так як би сказати, що вони зустріли бабуню і нашу родину, всіх.

То не кінчує. Я потім, як дістав, вже з high school вийшов. Перед тим, як я пішов в військо, я бабуню далі возив по українських знайомих, що ми знали. Це бабуня наша Ізідора Петрівна [Косач Борисова].

MA: То ви після high school до війська вступили?

MS: Після high school я дістав роботу в лабораторії у South Plainfield, недалеко від дідoвої хати, трошки далі, там, де ми жили з дідом. І я дістав там... Kentile Floors, вони виробляли ці tiles. І я попав в лабораторію, it was a pretty good job. А так як я потім зорієнтувався взагалі, після high school, на мені висіло те, що мене можуть покликати, бо тоді був draft. Any day...

І я думаю, знаєш що, запишуся, піду в військо і get rid of that thing and then I can think what I'm gonna do next. Щоб мене не покликали кудись without me, then I gotta look for another school or so, who knows what. То я записався. І тоді такий закон, що добрий вийшов, що якщо ти мав роботу, то ти маєш право знову повернутися. І якаб там підвижка не була за ті роки, ти дістанеш і підвижку, і все ж. Я знаю і кажу, слухай, я буду мати добрий deal. А мене вже, вони там, I had a good reputation, що я в лабораторії, знав свій job.

І то так сталося, я приїхав. Так як я був у Air Force, то я мусив бути там не так, як армія. Я мусів мати три роки. Чуть-чуть не чотири, in the Air Force. Три.

MA: Що ви робили в Air Force?

MS: Так як мене... Після того I gave everybody a test. Після тесту вони прислали мене після basic training. Мене приписали в той електронику tester, що я... Послали... Чотири тижні було training у Texas. Кінчили то, послали тоді в ті бази, де ваша школа. А так як електроніка, то послали мене у Scott Air Force Base. Це було southern Illinois. Бо 12 міль від цієї бази в Illinois, то як ви дорогою виїхали, ви можете переїхати St. Louis Bridge і ви в'їдете в Місурі.

То ми їздили туди на танці, бо вони там мали USO в St. Louis, а YMCA для військових мали ліжко за 50 центів і shower для військових. Тоді ми, як поїхали туди, чи в п'ятницю, чи в суботу, не мусили вертатися до бази, бо в неділю друга організація мала цілий dinner для нас і dance, ще один dance. І ми не мусили назад їхати.

Аж поки що було, що та школа електронічна була десь 27 тижнів, то один в моєму бараці, що ми були то weekend, бо він був з Чикаго, то він сів на поїзд і він уже вдома на weekend, а тоді в неділю приїжджав назад, А він нам розказав, що, знаєте, що? Я зустрів одну girl, що ходить all-girls school in Jacksonville, Illinois. Just a little, not far from Springfield, Illinois, що є capital of Illinois. And she says, she proposed for me to visit them over there. And maybe if he knows somebody else, а вона каже, "Well, how about in your barracks? Can you?" He says, "What?" She says, "Bring the whole barracks down there," you know? So she came in. He came in and told us.

So the next weekend it was me, him, and two more people we got, that's all. We hitchhiked Route 66, the famous Route 66 that you know. And we hitchhiked over there, and we came in there, and as we got to the dormitories, because that's the first thing you see on a campus, is the off-the-street doors, and we come into the main entrance. All of a sudden, all these girls come out screaming out of the windows. And here we are with these old baggy, you know, uniforms, hitchhiking, вже пом'яті. Oh, my God, what are we going to do?

Ну, і так було, що потім нам видали папірці from the dean of the school. And they let us stay there. You know, you're supposed to, like, 7 o'clock or something, get out. She let us stay there all night on the couch, something. They says, look. These guys be it. Приїхали ми назад. Hitchhike туди, в нашу базу, понеділок.

Десь пройшло два тижні. Друг нас... commander of the base, called. Думаєм, що таке? Що ми? Оh my God, всі в бараці кажуть, Oh, oh. What the hell did you do? Ми прийшли туди на той meeting з комендером. Він каже, знаєте що, я чув, що ви їздили туди, to this girl's school, І, eh, I got some good news for you. I got passes over here. They sent me. And they said that your behavior was extraordinary by the dean of the school. And they said that I should be proud of you. So here's the passes. Don't do... keep it up.

In the meantime, we went there several more times, and then I meet this girl there, you know, that liked me. Evidently, her father was a general in the army, and she flunked out of every school. So finally, the general put her into a private school. All girls. So there'd be no problem now. Now she meets me and I come back and he bought her at that time was the hottest car, '55 Oldsmobile convertible. Тhe highest model, I forget, there was another one, and she came to visit me at the base with that convertible. The guys went out in barracks and said, what the hell, how did you do this? You know, and lucky, and you know, this is good.

Next thing you know, I get a portrait of her, she gave me. I says, my God, next week I'm probably going to get married. Or what? What's going on? Oh my God. So what happened was, that's where it was going, you know. And now that she met me, I think she was flunking out too. You know, because I, every day I get a letter now. every day from that school. Anyway, what happened, those schools where you went, and I didn't know until I found out, all of a sudden I got a cold and I'm missing a class or two that I couldn't go. So, and this is just before graduation now, another two two weeks and you graduate.

So what happened, my class graduated and I had to make up those two weeks. They didn't let you go. No, you got to go, make up, take a test, you know. So my class, the whole class went to Japan. В Японію. I finished my two weeks, and I go, well, I'm going to England. I says, oh, my God.

А в Англії ми знали доктора, що був знав українського під час війни в Німеччині, як нас бомбили американці і англійці. І ми дістали скарлетину, я і Оля. І він нас спасав. Бо він нам робив банки. Треба було ставити на ото. А ми були вже під німецьким аеропортом. І в них уже пілотів не було, то вони тренували пілотів. І дуже близько А той табір називався Гунтрамздорф. Той німецький такий табір, де місто було. І там ми були в бараках. Але я пам'ятаю, вони мали сцену.

І там стільки було українців, коли цього airport-у. І вся територія між бараками то то було якось unbelievable, що від бомб такі були ями, що таких кімнат туди можна було всунути десь 10 кімнат таких, такі глибокі. І вода була зимою, то ми спускалися вниз в ті ями, лід був, і ми сковзались там, в тих ямах. А вони бомбили. Як вони missed those barracks? Я не знаю. І ми все думали, кожен раз нас бомблять.

І що було, що там, чим більше ви підхгодили до airport їхнього militar-ні, то тим більше ви були... А я того не знав зразу, що там була сірена. Як американці, вони чули, летять своїми ти... That's it. Я раз був прямо під нею, вона як засвистала, то я думав, що я дістану heart attack. І то я тоді вже знав, що я перестав туди так далеко підходити, та сирена могла б йти.

Але той доктор, то був Лук'яненко. Він був у Менчестер. І я, як попав в Англію, то я зібрав все, що я мав. Цигарки американські були по 20 доларів картон. А я на базі їх діставав за 2 доларі у PX, в тому магазині військовому. То я набрав це, бо я знав, що його зять, його дочки, чоловік, він курив. Взяв то, я привіз ще, дав гроші, я сів на поїзд, і я поїхав відвідати Лук'янка. Бо ми, як американці бомбили коло тої бази, ми зразу йшли в bunker. Здебільшого, найбільше було то, як англійців вночі нас... Ну і ми там, а пан Лук'янко, він здоровий дядько, доктор знаменитий. Його жінка була докторка.

І ми були в бункері, а знаєш, Оля почала плакати там, як чуєш бомби, аж дух повітря, знаєте, виходить. Як вона почала плакати, то якийсь німець щось говорив. Слухайте, якщо вона не перестане, я її язика виріжу. А пан Лук'яненко казав на Галабє, по-німецьки, бо він знав, каже, "то тільки попробуй." І то покінчило.

І я думаю, слухай, як нам пан Лук'яненко, я мушу поїхати. І я то поїхав. Перше, що зробили, сідають, зробили мені ванну, вкинули мене туди: "купаєшся, о, а тоді будемо говорити." Їли ми, зустрілися з зятьом, все то його було. А він шо? Він всіх лікував, тих англійців немав. Бо то була індустріальна Менчестер, велика індустріальна. Люди, багато їх бідних, то хто мав, каже, приносили їм ці яйця з-під курей, як він їх лікував, щось таке. Таке в нього все було. Щоб він був мільйонером, він не міг, але англійці то про нього писали день і ніч. Кажуть, що якби не він, де не було б, то було б писали про Лук'яненка.

А потім він приїхав, вже як я вийшов з війська, то пару років після того він приїхав в Америку, відвідав бабуню, вона що тоді жила. Ти пригадуєш Лук'яненка? Є. Гануся моя сестра тут. Ну, був знаменитий доктор.

MA: Це добрий такий "segue" тепер. В Німеччині...

Ви сказали, що ви їхали в цей грузовик з України.

MS: Так, з України.

MA: Тоді як це все сталося?

MS: Як сталося? Бабуню, я пам'ятаю, що вона була з нами в 1943 році, і вона була з нами. А потім ми знали, що в бабуні була ще, ну, я ще тоді на Україні знав не тільки... Правда, бабуню вже випустили тоді з Сибіру, з того, і вона була вже з нами, то я знав бабуню, і була в той час з нами бабуніна і сестер, то друга після Лесі Українки. Значить, була Лесі Українка, тоді Ольга Петрівна Кривенюк. І я знав її тоді в Києві, і я її знав Кривенюка, бо в нього така була сива в той час, борода. Він був very... велику імпресію зробив на мене. І то правда, бо все моє життя я ніколи не забув їх, як вони... виглядав Кривенюк, і то все.

Ну, я потім знав, що сталося, але вона опинилася після того, як ми виїхали вже з Києва, то вже їх не було. Вона опинилася в Празі з тою другою сестрою бабуніною, що була бабуня не останній з дочок, а передостання була в Празі. То ми, як виїхали оцими грузовиками, і ми їдемо, їдемо, їдемо, і ми проїхали потім перше велике місто, то був Житомир.

І перед тим, що ми попали в Житомир, перед Житомиром у нас у цього truck дістав flat tire спереду колесо. Бо задні колеса мали два на кожній стороні. І то вже було ніч, це сталося. Він, значить, зняв то. І було щастя, що ми пройшли дуже мало. І якраз був хутір там. Другої хати не було, але були добрі property. То притулив нас всіх. Там була ще, може, родина їхала чи дві. Але я завжди спереді з мамою сидів. І в нас поставили в клуні. Дуже гарно було, бо сіно було, знаєте, там. Ми собі в сіно розстелили там коврик чи що і спали, як вбиті. А він за той час підняв той truck, а ті колеса були, що треба було те обруч, a потім, щоб вбити молотком, то не було так easy змінити, як тут: прийшов, накачав. І підранок вже ми були готові, сіли знову і їхали.

І тоді ми попали через Житомир. І звідти ми тоді їхали і попали в Словаччині. І то поїздом було. Я тільки одне знаю, що поїздом нас везли, і ми везли в вагонах, то я знаю вже, а куди в нас везли? Не знати.

MA: Які це вагони були?

MS: То були вагони, так як вони кажуть по-американськи, cattle cars, you know. І було десь 20 або більше чоловіків в кожній cattle car. І то було тяжко, бо як треба чи в уборну, чи що, то кожний десь ховався, чи в миску, чи куди. Було тяжко. Потім вставав. То ми їхали, значить, через Словаччину, і під'їхали, коли вже під Польське містечко Криниця було, називалося.

І в тій Криниці то був такий, вона була, трошки мала репутацію, що курортний такий. Там був цей фонтан, в першому city такий, як був цей. Ну і була ця, так як вони кажуть, я баба називала, фінікулєр, що їхав нагору, тебе брали. І німці вживали це місто як rehabilitation з фронту своїх солдатів туди. А нас вони скинули. Так, ми попали в Криницю, а тоді десь 3-4 мілі в село, що ж теж ніби outskirts of Криниця, що то було ніби Криниця теж. І ми розділили цих, у нас було not that many families, але ті, що були, то їх поставили від тих тутешніх людей, що мали хати, свої худобу мали.

І ми попали до таких людей, що мали кругом своєї хати property, і мали корову, мали коня, і мали на горі, ми потім узнали, що він мав лише property, як виїхати на гору, то там було рівно, то там вони орали. I мене господар, як він, це була весна, о, і він... 43-го. І він мене повіз з собою на гору туди, бо його діти були менше ніж... Їм, може, по 3-4 роки було, а мені десь 6-7. І ми поїхали на гору, і десь через другий чи третій раз він мені показав багато, як він це орить.

Він каже, "знаєш що, я тебе покажу і ти будеш тримати вішки. Ось сюди дивися, ким піде туди. Ти його це, як ти потягнеш, він стане." О. І через тиждень він мене вживав, а він щось інше там робив. А я орю. Він мені показує, "як ти станеш, об'їдеш і знов почнеш орати, ти мені тільки, бо я буду тримати цей ззаду, а ти будеш конем або ліво-право, я тобі буду говорити. Скажу, потягни його вправо, ти потягнеш ззаду." І то я робив. І після того, ми ще там десь місяць були, і то я... орали.

MA: А цей місцевий чоловік якою мовою ви говорили?

MS: Я знаю, що ми не по-польськи, а по-українськи таки говорили. Тих тут теж небагато було українців. Вони святкували цей Івана Купала свято. То було для нас дивно, так як я на діти [unintelligible], як вони обливають один одного водою. Таке було, ми там. А тоді нас знов пос...

О, і тоді ми зустріли в той момент Василька Кривенюка, значить, сина бабуніної сестри, що я знаю ще з Києва. А він був в Совєтській армії. І там вони що зробили, загнали їх у... німці, він попав в полон. Забрали їх туди, і вони їх закрили в великій залі і підпалили всіх. І він був майже коло дверей, і як всі кинулися на тій двері, то якось пропхали. Дуже мало їх було, бо німці це... А вони зато... І то було коло лісу. І вони зразу, десь їх чотири чи що, п'ять тільки, спаслися і вибігли в той ліс.

І він нас знайшов, що ми якимсь способом... Бо, знаєте, оказується, бабуня листувалася з сестрою. І... Тільки показує, який був порядок у Німеччині, що можна було листа. І тут завжди вони знали, що німці, все в них по годиннику. Знаєш, post office працює. І прислали гроші бабуні. І листи до нас приходили. Бо бабуня вшивала. І якось прийшли.

І Василько тоді нам, ми вже разом з Васильком, він ще оставався там, а нас погрузив в дорогу до Львова. Бо мама потім знала, що поїзд їде. І знов, в тих вагонах, той поїзд там спинявся, ну, мінути. То Василько, я пам'ятаю, на ходу кидав мене і Олю у вагони, а мама ловила вже, була в вагоні, і бабуня була в вагоні, бо війні скоро, а нас він уже підкидав в останню мінуту, а сам остався. А ми знали, що поїзд їде тепер в напрямок у Львів. І мама знала, що... [telephone rings] Мама знала, що у Львові поїзд стане. Бо... Бо там велика станція, і поїзд мусить набрати воду.

І ми під'їхали туди десь о 12 ночі. Бабуня, всі. Що мама зробила? Ми бачимо, що там було світло, але дуже темно було. Да, площадку видно, вона десь шість футів о така, о, а тоді зразу десь сім футів вниз. І там старі части, знаєте, на вокзалі стоять ці колеса старі, [unintelligible]. І як ви скочите, то ви на землю. То шо вона зробила? Вона скочила з вагону, взяла мене і Олю, сестру, сама скочила на низ, І сказала моїй сестри, скакай на неї. Тоді я скочив на неї, вона зловила, і одійшла, і ми заховалися за тими колесами. А він бігає up and down з німецькою вівчаркою такою, і стріляє вгору. Хто вийде з цього поїзда, він застрілить. І все.

А бабуню мама лишила. Я навіть не знаю по сьогоднішній день, чи вона їй сказала, що вона скочить, чи як. А в нас були родичі у Львові. І потяг поїхав, а нас знайшов польський залізничий з ліхтаркою, я пам'ятаю, ходив. Бо Оля почала плакати перед тим, що поїзд одіїхав, і мама скоренько закрила її рот, бо якби почули та соба[ка?], розівали б нас на куски. Найшов нас той поляк і каже, "знаєте що, тому не журіться. В мене ще осталося 10 чи там 15 минут, щоб його shift, а тоді кінчається моє, я прийду, а ви стійте, ви будете okay. Стійте тут, а я вас тоді заберу."

І так, через 15 хвилин він прийшов. Каже, "зараз приїдемо в мою хату, всі скупаються, нагодую вас, а завтра ви поїдете, будете шукати своїх родичів. А я вас нікуди не пускаю зараз." І то так сталося. Він забрав нас. На другий день тітка Рада була. Її хата. І ми... було... Юрко Косач там був вже. Я не знаю, як він туди попав. І мама дістала роботу його. І тут ж ті самі німці, що в Києві були, тільки ніби трошки вільніше. Вона дістала роботу. Масло має, що тільки не має. Кожного weekend-а party. Ми їли там, як у раю попали.

Трохи під... Я там бачив, що мама їздила трамваєм на роботу, а трамвай йшов... Якраз недалеко від їхньої хати був великий поворот, і завжди трамвай дуже помало їхав. То люди або скакали на ходу, як ходили в цей трамвай, або з трамвая виходили, бо дуже помалий, крутий був поворот. Я це глянув, бо я з нею ходив ранком як вона сідала в трамвай, а я тоді назад до хати йшов. Але я дивився, як ці люди гарно так скакають туди і назад. І що мені придумалося? Я сів у трамвай, як він став. А тоді він їде назад. А я дивлюся, він вже всім check-ує білети, а в мене ні чорта. Я думаю, що я буду робити? Я бачу, як вони скочуть. Ну нічого, я вже готуюся, як це все буде. Я буду скакати скоро. [unintelligible]

І що ти думаєш? Я скочив, а я руками тримаюся. Аж тоді я пустив. Бах, я чую. І я чую, що щось торкає мої ноги. А то колеса відштовхували. Бо тут колеса, а ті brake-и, то вони відступали. І то добре, бо вони як чепили, то мене одійшли. А я думав, ну, це вже... А я впав і в голову вдарив об тій rails-и. І traffic там був, ти знаєш, машини якісь що їздили, і вони підбігли і піднесли мене, стругнули, кажуть, ти будеш... Я кажу, ну, я okay, я буду... я нічого.

І я прийшов, а в мене та ґуля. І знайшли ту ґулю десь на другий день. А в нас там була велика ялинка перед хатою. Я кажу, та я думав, що я вилізу, а я потім [unintelligible] я впав і то бач на голову. І я не розказав ту story аж роки після того. Всі тільки, ну чи ти що.

А потім я під сходами, що було, І німці якусь конструкцію мали там, щось робили. Бо там були такі вагонетки, що вони землю возили. Знаєте, вони зробили такий маленький той. І там не паровозик, а якійсь машина, що парою вони чіпляли. І щось будували там німці. А я під тими сходами, я десь знайшов, я бачу, сірники. І я підпалив те сіно. Був би хату спалив. Якось погасили. А я був переляканий в смерть. О, отакі о діла були в Львові.

MA: А тоді зі Львова як?

MS: Зі Львова? Зараз я пригадаю. Зі Львова... О! Зі Львова сіли знов поїзд, і ми опинилися у Відні. А в Відні була українська тая... Щось було, що тая військо, що з Канади завжди на Верховині приїжджають, Команда, що була під німцями, українська. І що вони робили, ми знали, бабуня якось знала, що там ми можемо в тому офісі, українці мали офіс і вони робили документи для українців, бо вони ж мали ту армію, танкову армію. то були, як вони називалися?

MA: Дивізія.

MS: Дивізія, так, дивізники. І зразу ми дістали, що пан Соколовський був з нами, а він був у Празі. І він знав бабуніну ту сестру, у Празі. О, Соколовський, він був в Rochester. Їздив в Альаску на hunting, бо він був hunting, fisherman. Ну, ми зустріли його. Тоді з річми він помагав нам нести бабуні речі і сам свої. І ми у Відні дістали, і я узнав тоді пана перший раз, Соколовського. Я був малий, і я думав, о, в нас хоч чоловік тепер є. А то ми самі, знаєш, бабуня, мама. І скрізь, де не глянеш, є небезпека. І тут Соколовський, і ми... дістали документи зразу там у Відні, і ми вже... А тоді з Відня нас привезли, там було ще...

О, ми ще в Словаччині перед Криницею, я забувся сказати, що ми попали в Оремляз, такий чехословацький, а там недалеко були партизани. А що сталося? Поїзд зламався, німецький, і нас висадили в Словаччині прямо у полі. Приїхав mayor того... організав. Wow! Був дуже добрий mayor в тій Словаччині. І він підводить, і нас привезли в такий загорожений як табір, де вони мали. Кухня була. Він зробили, каже, ви поки що будете тут.

Їжа була цілий день, цигани приходили. Бабуня торгувалася через fence, через загороди. І бабуня там ще мала з собою з Києва цей свій комплект ложок срібних, що вона мала з весілля і таке, о. І дістала муку в мішочок. І думаю, поки що мука і цукор в мішок у циганів. І десь ми там були два тижні, я думаю, І ходили, оріхи збирали, там як виходили, все. Між коровами ті village. Друг приїхав, а нас кормили - то так, скільки хочеш. Все мали, словаки. Нас дуже-дуже підхарчували.

І потім пішла чутка, що партизани підходять і кажуть, "я вас підвезу. Здається, потяг уже буде. Я вас привезу знову під води, і ви сядете на поїзд і будете далі їхати." І що сталося? Багато людей не хотіло їхати, зосталися. Вони сказали, ну, то що ж, партизани, без діла. Що вони будуть? А ми з бабуньою і мамою сказали, ну ми їдемо далі, бо ми мусимо якось добратися. Тобто було перед тим, що ми попали в Львів. Звідти тоді ми в Відень. В Відень попали, після Львова.

А під Віднем, як ми під'їхали, після Словаччини, то нас підвезли прямо під самий той табір концентральний. Та була остання зупинка. І звідти нам сказали, що табір заповнений, і ви можете тільки ходити, де поїзд. Тут поїзд, тут останнє це, і ви можете ходити. Хто не буде ходити, буде заарештований, якщо буде... десь далі піде. І ми так сиділи, і друг підходить до нас і говорить по-українськи. В нього кінь і возик на двох колесах з конем. І каже, "слухайте, хочете, я вас вивезу звідси?" О, як це буде? "Да, що? Що у вас є?", питає. Ну, бабуня каже, "ось мішок то, цукор, це." "All right, де ваші речі? Які ваші речі? Де вони стоять? А вони стоять трохи від цих вагонів. Ми ходимо туди, сюди, отак. А тут речі стоять ваші. Оце все, що ви можете. Ви не можете через ці речі йти. Він каже, знаєте що? Я під'їду і заберу речі. А ви йдіть от сюди до де той поїзд би був і стійте там, і я під'їду, скакайте мені на віз.

І так і було. Він забрав речі, ми підійшли, він вдарив коня. Секунди, і ми вже в місті. О. Яке це місто було? І це було... Це вже було Німеччина. Бо звідти ми попали в Егенталь. Маленька village. Самі фарми. А ближче, після Егенталю, люди їздили, лікували свої зуби в Кауфбойрен. Таке місто німецьке, Кауфбойрен. Але воно було дуже близько на границі з East Germany. Та німецька... де були під російським цим. І багато... І там, як люди йшли в Кауфбойрен, то за містом були ліси, люди їздили, гриби там, так як бабуня любить, шукали, ягоди, таке о... І люди почали зникати. Як їздили туди лікувати свої зуби, з тим часом зникли. Чутка пішла і більше ніхто туди не їздив. Але це було вже після війни.

Ну, ще війна. Ще війна. Що було? Як ми попали в той Егенталь, там Чекаленко був, Чапленко. Повстенко. Ціла нас зграя, що бабуня знала ще з Києва. І що ти думаєш? Навіть такий був теж Кошелівець, його жінка. Він писав речі. Ми його в Егенталі потім зустріли. І всі ми очутили значить в Егенталі. і нас той німець меєр при всій родині своїх німецьких цих. І ми попали до Німкеню і її батька. Її батько вже був старий, а вона варила йому це, і він мав лише кімнату для нас. І десь через, я б сказав, може два-три тижні.

Ми чули гук десь далеко вночі, стрілянина. І після того, десь три тижні після того, як ми ті чули це, вдруг великий гурт. Чуємо звук, що таке. Дивимося, а тут американська армія приїхала в цю маленьку village з тими, з танками, джіпами, троками. Об'їхали нашу village три рази. І рішили зупинитись тут. Зразу пішла. Голосники поставили, музику. Всіх нас, дітей, возили джіпами. Понадавали чиколаду, гуму. Ми не знали, перший раз гуму дістали. Що таке? Це гучка, бабуня каже, дивіться. І возили нас, і включили ту музику день і ніч. "Gonna take a sentimental journey..." Ми не знали, що то вони кажуть "journey", а ми думали, що вони кажуть "Johnny". Що ми кажемо. It sounds that way, "Gonna take a sentamenta Johnny" "Сентамента", ми казали. А то "sentimental". Співали день і ніч.

І потім, після того, звідти ми попали в Авсбург табір, бо тоді вони збирали. А Кауфбойрен то було небезпечно. Але там всі ми... Там річка в них була чудова. Рибу ми їли. Ця господиня в тому Егенталі. Oh, my God! Birthday day цього Кишелівиця, у нього була дочка майже, є, мого віку, може молодшина навіть. І в неї брат був тоже. То перший раз, що ми пили горілку, як діти. От birthday party було. "А ну, діти!" Думаю, що таке, всі вони п'ють. "А що, ви хочете?" "А ну, ну." Всі сміялися.

Тоді в Аузбурзі. А тоді в Аузбурзі, то там уже ми і Міяковський, і хто тільки не був там в Аузбурзі. Навіть в Аузбурзі були моєї жінки фамілія, але вони приїхали своїми кіньми, то в Аузбурзі була ціла частина в Аузбурзі була, що там... то була тільки для тих... Ми були в тих двох-чотирьохповерхових мурованих будинках, де все було, уборни, таке о, shower-и були там для всіх, і кімнати були тільки обгорожені цими одіялами чи так, як blankets, that's how they were to have privacy, люди. А ті другі, що приїхали своїми підводами ще, всі ці країни і все це, кіньми, корови ззаду поприїжджали. То був такий... Німці тільки couldn't believe it... Взагалі... А американці мали зразу свій camp там, що торкався нашого табору, а вони були загорожені від нас. Це все... Там армія... Здається, по сьогоднішній день вони що там... Anyway... Велика площа.

Школи почалися там, в Авсбурзі. Ми всіх людей, значить, пізнали. Я, здається, хотів якихсь родичів визнати, що мене перебило трохи. Але yeah. Тоді звідти Василько Кривинюк уже був там з нами, і він пішов скорeнько, бо вже в Польщі то вже рускі почали, зайняли Польщу, а Чехословаччини ще не, то він скоренько, через УПА, знали, який шлях брати до Праги, і забрав свою маму. І тоді він привіз її.

Вона вже була дуже хвора, лежала. І як я приходив з школи, то бабуніна сестра Кривенюк перевіряла мої homework, значить, домашні праці, що в школі я був, і спеціально arithmetic, математику, вона мені захотіла, щоб я добре знав, я коло її ліжка. Її больно було. Але вона сказала, що ти мусиш... Навіть навчила мене теж, щоб я знав хоч один вірш Лесі Українки. Я тільки не пам'ятаю ті слова, але тоді вона наполягла на мене, і я вивчив. І перевіряла, значить, мої ті... і вона дуже старалася, щоб я то все... І я пам'ятаю, що їй було дуже тяжко, вона хвора,

Я завжди забігав десь із хлопцями, ходив, кулі ми знаходили в тому таборі. Трошки поримався, о, цілих кулів, дивлячись, які були. І ми ті головки знімали, а порох робили свою зброю. Німці. Є? Та один йому, вона зірвала. Знаєте, ми шукали такі на смітниках ключі. що мали велику дірку всередині. І ми туди, як кулі ці одкривали, то той порох, що там був, в ті ключі, і тоді дротики робили, і тоді отако бахнеш, а туди заховували цвях. Він був з одного боку, той ключ тримався, а другий дріт тримав цвях. І як ми запхали його сюди, ми тоді отак тримали все, це бах тако об цемент, бахнуло воно. І той цвях летів куди попало. Але деякі ж тільки пороху набрали, не знали. Знаєш, думаю, напхали на великий ключ, ну як бахнуло, то їм палець одірвало. То таке. То ми тоді перестали то. О.

Ну і таким способом ми.. ти... Ну і потім ми в спорт, і побачили, все в недію дивилось, так як буряківець був. А буряківець нам давали кожного дня. Годували. Давали нам той oatmeal і каву чорну в таких банічках. О. А я все, якщо хтось вирядував, то все показував. "Дивіться, як пан Буряківець їсть." А він здоровий дядько, знаєш, письменник. Дивіться, він ще тоді ще гірше. Бачите, дивіться? О! О! А потім як став брамкарем, то тоді... То було вже... Пан Буряківець, то було вже... А ще нас він знав, то всі... Як ви знаєте? Слухай, ми з ним живем. Як ми знаємо? Отаке.

І то після того мама найшла, познайомилася з Ганусіним батьком там у Аугсбурзі, а він жив у Ульмі. А так як, знаєте, в УРДПівці, вони скрізь їздили, там був Багряний один час, то він приїздив. А тоді, каже, знаєш, тако їздив, переїдьте в Ульм. І ми тоді переїхали в 47-му році в Ульм. А вже в 49-му виїхали з Ульму і в Америку. От так було.

Одне я вам скажу, це було в Чехословаччині. Я не знаю ту назву, я ніколи не питав. Але як нас скинули і привезли, то була велика warehouse. Видно була. Вона була велика і одкрита в одному боці, щоб хід був якось. Але видно, що здоровенна. І то для мене було щось такого, ніхто не бачив, щоб та warehouse, as big as it was, on top of the ground in that warehouse was filled, every place you look. Чого вони нас там скинули? Human feces. So you could imagine, here is empty, тихо, and you see the smell, and there isn't any... you can't see any place that it's not covered. І мама was in shock because she says, "Look, we don't know how long this will be. Be careful. Don't touch anything. Ми десь знайшли місце, що... На другий день they took us. On the next day... But for this day, I could never forget that. Тo see something like that, at that time. To see something like this. І бабуня, I remember, was very shocked. She says, "Look, where are these people? There were people here. And that's what it was, to see that. Бабуня was [unintelligible]. You could see that. Listen, I will never forget that.

MA: In Augsburg...

So, in that book, did you recognize anything, [unintelligible]?

MS: О, я не бачив тебе! How are you? Very much.

А потім я зустрів свою жінку, цю, вже в Америці. Ви кажете, може, фотографії якісь?

MA: Ну, та є, там є багато фотографій різних.

MS: Авсбург, другий праворуч, Роман Горний.

MA: Та ви ще досить...

MS: Ну, тоді вони... Я пам'ятаю, там були, вони ставили, навіть у Гундрамсдорфі, коли тої бази німецької, де літак був, я тепер пригадав, що нам позволили мати свято, отсвяткувати, де діти виступали на сцені, і були подарунки для кожного. То було майже різдво, здається, знаєте. І нам позволили навіть якусь сцену. Потім люди були, там були актори із того... [phone rings] А, це тітка Оля. That's okay. Дай, я... Вибачте, я тільки... Hello? Є, Оля, я зараз тут, коло церкви, в бібліотеці. Я тобі потім задзвоню, добре? Є, є. Bye-bye. Bye. Є, то, то... Дивіться, там багато людей є. Мені треба перейти її, бо то так... Та, ну... Ми можемо тоді... Кінчити був, в Асбурзі.

Anna Dacko: Міша, як довго ми були в Авзбурзі?

MS: В Аузбурзі? Ми були в Аузбурзі від 45-го року. Це якраз пані, не пані, а сестра бабуніна померла в 45-му, а ми поїхали в Ульм в 47-му. То ми були від... є... два років, може від того.

MA: Якийсь танцювальний колектив...

MS: Ну, там були багато сценів, там ми бачили. Там були актьори такі, що з України. П'єсу ставили. Лісову Пісню, я пригадую, була поставлена, перший раз ми бачили. О, і це такий барак, о, бачите, ви тепер бачите, які бараки були. Ну, це цікаво дуже. Звідси можна узнати прізвища знову. Бо такі як Повстенки, потім в Філадельфії був той...

AD: Is this your personal book, or is this the library's book?

MA: — В які класи ви були?

MS: [reads caption in book] — П'ятикласники. Авсбург, 47-й рік. А я був там десь, що, третя класа чи щось. А пише, хто був principle?

MA: Можливо, пише, але...

MS: Вона була з Вовчукова girlfriend. Я не знаю, чи він старич Вовчук, чи він married її, чи ні, але ми як бачили його.

AD: Це дуже цікава книжка.

MS: Є, є. Цю книжку мені пані Оксана казала, щоб я приїхав, і вона мені мала дати цю книжку, бо вона каже, я маю цілу книжку, що про Авсбург. Я якось все откладав, откладав. О, я ще вспію і так. Я ніколи не... О, ось ці бараки. І там знаєте ще, що було? Там було на... Ми називали ці на танках, оці, о, так як вони їдуть, гусениця. Так? То там був маленький танк стояв. Так і просто вони лишили його, як німці. Танків уже не було в тих. А той стояв. І що було? То був такий, що паркував танків, щоб він їх вивозив із тих гаражів, або цей паркував їх. І він теж мав цю гусеницю. І ми ходили, і я потім пам'ятаю, як я сидів. І це було unbelievable, бо як я... Я ж не знав, що... Aле як я нажимав ту кнопку, то батареї ще працювали. They weren't discharged completely. І evidently it was in gear. То як я... Той гудзік пішов [unintelligible] started moving. Oh my God! Я думаю, що заведеться, що тоді. І ти знаєш, в останній, скільки б то не було, ми там були два роки, I could go down there, put that thing, and it wasn't as strong as before, but still would go maybe a foot. Що значить? Німецька батeрея. Unbelievable. Ну, там були знамениті... Та був?

AD: Who was in charge of this whole thing?

Was it the Americans?

MS: О, там туди приїжджали багато людей. Patton used to go in every camp once a month. Рускі поїхали в англійську зону. Що там було? Люди посадили, англійці couldn't believe it. «Їдьте на родіну, вже війна кінчилася!» То і все, голосники подставили, [unintelligible], що таке, ніхто не їде. Нарешті, you know, англійці взяли їх на силу, посадили в вагони, аж тоді вони узнали, як люди почали кидати своїх дітей через вікно з тих вагонів.

My God, як вони приїхали у Німеччину, американську зону, тоже поставили голосники, не пройшло 10 минут, їх Петен приїхав, обкружили і сказали, як ще раз ви приїдете сюди, Any табір, де є люди з Совєтського Союзу. He told 'em, he says, there'd be nothing left of you. I give you 10 minutes, put everything on there, and get the hell out of here. То був Петен. І тому вони його потім... Я говорив в Аризоні з одним, що був в тому Петинському в той час, дуже старий чоловік, Я його в магазині зустрів і познайомився з ним. Він каже, це ж не все, ти не все знаєш. Каже, на нього послали, бо не було ніякого виходу. Вони підписали з тим Сталіном все то. І як він сказав Труман, що «you going back», Петен сказав «Over my dead body». Каже, "I'll give them two months right now." в той час, як війна кінчилась. "And I'm gonna make sure they have rest for two months, three months. And then at the most, I'm going into Poland and I'm going into Czechoslovakia. With their help and our troops, we'll clean everything out of there. And then that's when Truman didn't know. And then it came out. He had to. They found out some, you know, there's Truman there. They gave him his route, jeep route, what roads he takes. Рускі, he hit that truck right head on.

And Ганусиний батько knew his adjutant, a major, that always used to go to the camp in [unintelligible], check out, how's everything. And he told him, the adjutant, that there was no way that Patton was going back to the United States until he does that. And what happened was that it came out, that the guy told me that was in that outfit, he says, after three days in the hospital, on the fourth day, he ran away from that hospital completely naked. The next day he died. Це було... found out in Arizona. But there was another one with O'Reilly. There was another book. He mentioned that, that there's a woman wrote a story, same one, same story. That he was going to go. There was no way that he was going to do it like MacArthur did when he told him. Because everybody thought, oh, when Korea war, he's going to nuke the Chinese. And Truman pulled him out and he went back. Not with Patton, This guy says, no way. He says, what's the difference? Are we fighting Hitler, or are we fighting Stalin? That's what he said. I'm going in and get those two countries before Poland and Czech Republic.

MA: Well, we didn't talk anything about what you did after the Army, but... after the Air Force.

MS: After the Air Force, I went back a little bit to my job, waited a little bit, and then I decided to go back. Yeah, I got my raise, everything, just like they did. And then I... I went in and I got something closer. I had a job with a good company, Air Products company, which that facility where I got that job didn't have production. Production was separate, but I worked in a lab. and they had three different labs. I was in a paint lab and the other labs, they had adhesion lab, where they were working on adhesives, because it was Air Products and Chemical Company. But they were mainly, their main air products was gases, different kind that they were. But their chemical division, which I was in, was only like 15% of the whole Air Products company. I was in a paint, there was a diesel, and there was a paper group where they were testing different qualities of paper, how it's made. No production, it was just laboratory. So I stayed with that, and then they decided that they're going to get out of New Jersey. They moved to Pennsylvania over there, where there was nothing there. The only thing that was up there where they were moving to, Allentown, was a Mack Truck company, and the rest of it was all farms. And what do you call those farms? It was that sect that called them Amish.

And I said to myself, I'm here in New Jersey and there's so many Union Carbides here, right up across the street. So many chemical companies, everything. And then, of course, since I was in a paint lab, our big customer that we sold emulsion to them was Con-lux Coatings. If you didn't want to move, you got severance pay, if you didn't want to go to Allentown. So since Con-lux was my company... was our customer, I knew... they connected me with the director of the Con-lux. And I had an interview. And of course, since custo... I worked on their projects. And I have products. They hired me. And I collected like $10,000 severance pay, because they moved out. And I have a job, you know. at Con-lux, the owner liked me. And from there,

I finally started thinking maybe I should... Then I found out that I had a GI Bill came out, where I could go to school. At that time, my wife Doris here, I got married after that. And she was working in Rutgers. And this Polish guy that was working with me with Air Products told me about the GI Bill. He was going there. So he told me, he says, "You should go to school." And so I decided to go to Middlesex County College. And Dunia at that time was helping me with my homework. If there was, you know, some English that had to be, she's an expert on language. And I started, it helped me at that time because, you know, kids I had and meantime, you know, you get about besides books they paid, but then every month you get about two, three hundred dollars that you don't have to, could put away for your own use, for kids or whatever.

And then I graduated with a two-year degree and then I... he says, "Now you have to take classes in Rutgers to get some more credit. They'll pay for it." I went in there as much as I could. The only thing that was hard for me was when it came to English language, that they wanted these reports to write about Shakespeare and all this. Doris helped me a lot. She's an expert in English. They took my 60 credits that I had with the community college, and I earned 33 or 32 in Rutgers. I had a total of 90 credits, and you need 124 something for four-year degree. Still waiting. [laughter]

MA: І останнє, що ви пам'ятаєте тут про Українське Село?

MS: Українське Село я пам'ятаю a lot, because I made... It was a meeting. You came home from the service and this, and then, you know, everybody's talking "а що ж ти? Тако ходиш? Into what? You gotta get married or something, you know." And I met some... I liked it because it was a meeting place. especially during the summer, when they had picnics up there, they'd have a band. You had a place to go to meet somebody.

MA: How many people were there typically?

MS: On a summer? Yeah. I would say that not only did you have buses coming from New York City, You had easy, maybe 2,000 people. Because you had sports there, you had games, you had dancing all day. Band was there, good band. You could go to the woods, pick berries or something like that, down there, but there was a little lake there, so there might be growing something. No, you couldn't wait every year to go and spend time down there sometimes.

MA: Was it weekends or was it in general?

MS: During the summer, every weekend there was something. Every weekend. And I remember going there. I mean, I just remembered there was a family, had two daughters, and I knew them. Their son had something, he always had to wear a hat or something because he had some kind of real thin, he couldn't get banged up on the head. But that was a nice family. There's always something going on inside the hallway that they had there. Either for the kids or adults had some kind of presentation there. Or I used to bring my grandmother to the косисторія because she knew the lady that was there. It was busy after church, after things like that. Always something going.

MA: So the church was the one here in South Bound Brook or in the South Plainfield Church?

MS: No, South Plainfield, once we got out of out of that church, we stopped. And then they moved to California.

MA: Who did?

MS: The priest. They moved out, and I didn't know who the new priest was, but I knew that there was something about that church because I think the son took over when they went to California and there was some kind of problem that wasn't too good. But as far as, I don't know what problem, if it was bad, it sure wasn't bad here when they were, because everybody that I know, he helped, they all got their licenses, mother, Hanusia's father, he helped, no, he was very helpful for us.

MA: So the church that you went to after that would have been here?

MS: That was when Zakharchuk, remember I said that he came from Korean War? Right. Yeah. '56, '57 we were going. Yeah, that church here. That was when the Hungarian Revolution was, and my good friend that was in Camp Kilmer, they all were there. But Zakharchuk had his big house in New Market, and we—it was Piscataway then. I met one of those Hungarian guys who was a real good friend of mine that lived—Zakharchuk was living—he was living in Zakharchuk's apartment there. So to hear about what's happening in Hungary now, and after those people came here, I know that they're against that Orbán or whoever, and he would have been for sure.

MA: So you went to the church that was here by the mill pond?

MS: Yes. First, in the '50s, yeah, we went there.

And then I remember there, sitting at Українським Село, Mstyslav used to go there. They had this big table there. Who was there? Her father was there. I was there. Mstyslav used to say, "Oh, can't do that, look who's here!" and he's pointing at me.

MA: Yeah. Okay. Well, we've been going for two hours and twenty minutes. So thank you so much. Just to clarify, present also at the interview was Anna Dacko, the sister of the interviewee.

And what's the sister's name?

Okay, very good. Thank you very much.